Сурченко С.В.
№ 3 2017
Подорожній щоденник мандрівки Херсонщиною, роботи з відновлення містичної пам’ятки та День Конституції на землі співавтора першої конституції в історії України
Сурченко Сергій Володимирович
– старший науковий співробітник відділу охорони памʼяток історії, археології та природи Національного заповідника «Хортиця», член Правління Запорізької обласної організації Національної спілки краєзнавців України. Головний редактор
Подорожня література – путівники, подорожні щоденники, нотатки, репортажі – надійно увійшла до найдавніших жанрів літератури, в тому числі історичної та краєзнавчої. Для нього характерне поєднання художніх і нехудожніх форм, вільне ставлення та поводження автора з матеріалом, поєднання різних елементів. Індикаторами жанру подорожі є вказівники часу і простору, які допомагають відтворити її час і маршрут. До цього жанру, який дозволяє автору у вільній формі оповісти про свої подорожі, досить часто звертаються історики та краєзнавці, що мандрують безмежними просторами рідного краю, досліджуючи його історію, культуру та традиції.
Саме тому мною обрано форму дорожніх нотаток для знайомства читачів з подорожжю до Херсонщини, нашими стараннями з відновлення мальовничого гроту та участю у святкуваннях до Дня конституції на місці прадавньої козацької слави.
Маєток
М. Ф. Огаркова
в Консулівській економії
Наприкінці ХІХ сторіччя на території колишньої Камʼянської Січі (сучасна територія села Республіканець Бериславського району Херсонської області), місцевим поміщиком Огарковим М. Ф. був побудований маєток, однією з цікавинок якого став грот, врізаний в крутий берег притоки Дніпра Козацьке річище.
Двоповерхову будівлю палацу, прикрасою якого була висока квадратна вежа з пірамідальним шатром, оточував чудовий сад. Зі східного боку палацу, яким той був повернутий до схилів Дніпра, розташовувалась широка накрита тераса, яка до того ж слугувала ще як оглядовий майданчик. Перед нею сріблястими струменями виблискували на таврійському сонці фонтани, а тінисті алеї спускалися кількома маршами до Козацького річища. Північніше алеї, у скелястому крутосхилі й було влаштовано мальовничого грота, який імітував природну печеру.
На сьогодні від маєтку залишилися одні руїни та підвали, а от грот, дякуючи Богу, в цілому зберігся, хоча плин часу наклав свій відбиток на цей витвір мистецтва та містики. Найбільшу тривогу викликав його правий бік – в результаті ерозії берега виникла загроза обвалу: від стіни відвалилася велетенська вапнякова брила та пішли тріщини по всій споруді. Хоча ще декілька років тому нами була прокопана відвідна канава, яка спрямовувала водяні потоки мимо споруди, природні сили виявились сильнішими і зробили свою руйнівну справу.
Мною попередньо були заплановані та узгоджені роботи з реставрації гроту: підкопавши ґрунт, вирівнюємо майданчик та використавши «тальку» підтягуємо брилу, що відкололась, до стіни; за можливості ставимо її на «попа», тобто встановлюємо на попереднє місце розташування; потім ставимо підпірну стінку, щоб замкнути прірву, яку вимили водяні потоки з правого боку гроту, щоби потім її забутувати і тим самим капітально закріпити праву сторону та повернути гроту його первинний вигляд; прорубуємо та встановлюємо нові східці до гроту та добудовуємо їх далі аж до води – щоби відвідувачі могли спуститися до Дніпра та відпочити на прибережній гальці.
У зв'язку з кризою та військовою агресією Росії питання проведення більш кардинальних за об′ємами аварійно-ремонтних робіт відкладалось. Навесні ж цього року завдяки приходу до керівництва Херсонською областю справжніх українських патріотів, які активно долучилися до планів розбудови історичних місць Херсонщини і, насамперед, території Кам'янської Січі, адміністрація Національного заповідника «Хортиця» підтримала давно виплекану ідею проведення реставраційних робіт гроту.
Грот у «Маєтку Огаркова»
24 червня 2016 року. П′ятниця. Автівкою я та співробітник заповіднику Мелащенко Василь Іванович, лівим берегом Дніпра вирушили до місця майбутніх відновлювальних робіт – села Республіканець. Цей шлях був на 100 км довший, але дороги у значно кращому стані і тому, здолавши цю відстань, о 18 годині вечора ми вже прибули до місця призначення, де нас зустрів ще один наш співробітник – місцевий мешканець Скакун Микола Хомич.
Зупинилися ми, як завжди, у Калмикової Олени Федорівни, яка рада гостям із Запоріжжя і вітає щирим відношенням до нас та нашої справи. Після вечері всі разом пішли на Січ: вклонилися могилі Костя Гордієнка, відвідали залишки маєтку Огаркова, спустились до його підвалів та гроту. На моє глибоке переконання, практично весь будівельний матеріал на Січі був залучений із Консулівського скіфського городища, яке знаходиться вище по Дніпру на відстані не більше кілометру. У підвалі маєтку Василь Іванович звернув мою увагу на якісь насічки на вапнякових блоках, якими були викладені стіни та стеля. Ретельно їх оглянувши та зафіксувавши на фото, ми дійшли висновку, що то залишки якихось старовинних малюнків чи письмен і потрібно було б провести більш ретельні та професійно підготовленні дослідницькі роботи із застосуванням сучасних технологій.
Мій помічник – Микола Хомич до наших планів щодо реконструкції віднісся зі скепсисом, бо про себе вважав, що неможливо здвинути велетенську брилу у підніжжі правої сторони гроту, заявляючи, що тільки автокраном можна це виконати. До речі, цей скепсис зупинив мене в бажанні розпочати роботи ще декілька років тому.
25 червня 2016 року. Субота. О шостій годині ранку Микола Хомич підкотив візок на мотоциклетних колесах і ми завантажили туди два мішки цементу, який придбали в cмт Камʼянці-Дніпровській, реманент, ящик для замісу розчину та покотили його до гроту. На Січі до нас приєднався син Миколи Хомича – теж Микола, який в подальшому постійно нам допомагав, проявляючи похвальну старанність у роботі.
Микола Хомич з сином підвезли пісок та каміння з завалу, який ще в 2009 році насипали із будівельних залишків, коли розчищали підвали маєтку Огаркова, та «інкерман», що був завезений для будівлі каплички. А ми з Василем Івановичем почали «танцювати» коло брили, яка дійсно виявилася великою та важкою (Хомич той взагалі лякав нас тим, що вона тягне кілограмів на 700!). Я спробував було її розколоти, вставивши зубило в бокову щілину та гупаючи по ньому 6 кілограмовим молотом. Василь Іванович запропонував підкопати її з лівого боку і спробувати зіштовхнути в цю яму. З допомогою ломів, вчотирьох ми таки зсунули її в яму та зафіксували.
Після таких підготовчих робіт Микола Хомич вирушив косити траву на Січі, облаштовуючи її територію до проведення свята, яке готувалося до Дня Конституції, а ми навезли дикого каменю та замісивши розчин, почали закладати діру в стіні, де знаходилась брила.
Спочатку ми виклали ряд «інкерману» аж до верху, а потім облицювали диким каменем, зафіксувавши таким чином стіну і попередивши її подальшу руйнацію та можливість обвалу всієї споруди, а також відтворили її первозданний вигляд та сховали підпірний матеріал.
Під час проведення ремонтно-відновлювальних робіт на гроті ми познайомились з Ново-Каїрським сільським головою – Горбанем Віктором Анатолійовичем, який також був задіяний в організації території до урочистостей. У розмові він підняв питання довершення композиції пам'ятника кості Гордієнку. Виявляється, коли його встановлювали в 1994 році, то не довезли половину списа з пікою і стільки він не піднімав це питання, ніхто нічого не робив. Тоді мені й стала зрозумілою незакінченість композиції. Я зателефонував Михайлу Павловичу Левченку, з яким ми були на постійному зв'язку, і розповів про проблему. Запропонував йому виготовити списа і привезти нам 28 червня з тим, щоби встановити. Передав йому розміри списа.
Того ж дня ми зустрілись з депутатом Херсонської облради, радником Голови Херсонської ОДА Йосипенко І. В. та керуючим дільницею сільхозугідь його підприємства Олексієм Миколайовичем, яким розповіли про план нашого перебування та етапи відновлення гроту. Перейнявшись нашою справою вони підвезли ще два мішки цементу, а робітники підприємства ще до сутінок пофарбували трубу-постамент К. Гордієнка в сталевий колір за побажанням Левченка Михайла Павловича, бо козаки чомусь із року в рік фарбували її червоним.
26 червня 2016 року. Неділя. Роботу розпочали о 7 ранку: підвезли пісок, «інкерман», каміння та почали закладати отвори з лівого боку гроту та в центрі – таким чином стабілізуючи його, щоб унеможливити подальшу руйнацію. Діяли по вже відпрацьованій технології: викладали ряд «інкерману», який ніс основне навантаження, а вже його обкладали диким каменем, який особливо не відрізнявся від «автохтонного» каміння гроту.
При вході в грот хтось колись облаштував щось схоже на східці, а ми забутували ці незрозумілі утворення: і з метою укріплення всієї конструкції, і з естетичних міркувань.
Треба наголосити, що спека в ті дні стояла неймовірна – певно градусів за 35, а в гроті де не було свіжого притоку повітря, взагалі була спекота, а тому ми час від часу спускалися до берега, щоби охолодитися в прохолодних та чистих водах Дніпра. Звідси ми піднімали відрами воду для замісів розчину, звідси ж піднімали гальку для забутовки, хоча спуск і до гроту, і до води був незручним: пляжу тут не було, а вхід до води був ускладнений слизькою від водоростей галькою та камінням, які обсипалися з дніпровських круч. До речі, серед цього розмаїття гальки ми вибрали два природні елементи і вписали їх в оздоблення гроту, надавши додаткової утаємниченості та містичності, які свого часу вже були закладені в це творіння.
27 червня 2016 року. Понеділок. Розпочали роботу знову о 7 ранку закцентувавши увагу на облаштуванні спуску до гроту та підпірної стіни.
Якщо в перший день Василь Іванович був на «підсобці», то в подальшому кожен із нас, після обговорення деталей вирішення проблеми, займався своєю темою: він взявся за викладання підпірної стіни, а я – спуском до води. Мною зачищено праву частину схилу кручі, на вершині якої нависали дві каменюки, які викликали небезпідставні побоювання, що от-от зваляться та зашкодять життю відвідувачів гроту. Піднявшись по крутизні, з допомогою лома та лопати я скинув ці брили, і вони, піднявши хмару пилу, покотилися вниз і потягли за собою купу глини та каміння, засипавши таким чином заглиблення між берегом та кручею. Потім пилкою прорізався через хащі і зробив гарний спуск до Дніпра. Після такої підготовчої роботи я міг вже разом з Миколою Скакуном облашто-вувати спуск до гроту. Василь Іванович тим часом прокопав глиняний осип з права від гроту і виклав в два ряди «інкерман», а вже зверху вимурував в два ряди диким каменем, який ми доставляли і з берега, і з кучі. Близько 13 години у нас скінчився цемент і ми припинили роботу, хоча повністю не стабілізували тріщину з правого боку гроту і тому потрібно буде іще попрацювати наступного разу.
За три дні, коли ми постійно перебували в гроті, звернули увагу на містичність цієї споруди: мало того, що зі стелі звисають шкури полозів, які проживають тут (Микола Хомич говорив, що тут поряд постійно гріється на камінні великий – до двох метрів полоз, якого він називає «господарем гроту»), так на тебе звідусіль дивляться якісь доісторичні потвори, а вгорі розправив крильця ангел, нібито захищаючи відвідувачів від нещастя та прикростей. Десь вгорі, над головою, постійно лементують пташенятка стрижів, вимагаючи комах від швидкокрилих батьків.
Тут потрібно працювати: приїхати тільки сюди і провести декілька годин, а то і днин, щоб розкрились глибини історії і утаємничена від стороннього ока інформація! Щось таки заклав в це творіння нащадок козацького роду Огарків і дуже вже полюбляв тут філософствувати, милуючись просторами Великого Лугу! Не дарма серед старожилів села Республіканець є повір'я: «Якщо юнак в Гроті освідчиться в коханні і попросить руку та серце у юнки, то вони будуть жити довго у любові та злагоді і ніякі незгоди не зваляться на їх голови!»
Поніжилися-помилися в прохолодній дніпровській воді, відвезли візок з реманентом до двору Федорівни, пообідали і вирішили з'їздити до насосної в Миловській затоці, щоби подивитися на місце розташування міжнародної археологічної експедиції, яка буде працювати на Консулівському городищі з 16 серпня по 15 вересня.
Попередньо поїхали в Ново-Каїри до магазину купити хліба, з яким у нашому селі постійні проблеми, бо хліб завозять тричі на тиждень – і хто не встиг, той запізнився! Магазин був зачинений і тому поїхали до с. Милового, де взяли ковбаси, води та цигарок – а от хліба також не було. Дорога була розбитою і цей невеликий відрізок шляху ми долали з великими труднощами.
За роботою нам не було часу пройтися по Січі, по селу, а тому скориставшись нагодою ми оглянули «кірху», залишки будівель маєтку, що свого часу було перетворено на табір праці та відпочинку, який був приведений до цього жалюгідного стану ще у 2004 році, коли озвірілий люмпен кинувся все трощити та грабувати. Пройшлись по «Стрільці» – помилувалися місцем впадіння Кам'янки у Дніпро, скупалися у водах Кам'янки на гарно облаштованому пляжі і по вулиці Запорозькій пішли в бік кладовища.
Треба зазначити, що в селі всі паркани, сараї і навіть деякі хати викладені з вапняку, який, судячи з усього, селяни тягли і з городища, і з Січі, і з маєтку, і, певно, з кладовища – тобто, особливо не замислюючись і не беручи до серця, все, що погано лежало йшло на будівництво. На підтвердження цього, зупинившись біля деяких куп цього матеріалу та огорож, побачили і тесаний вапняк, і елементи хрестів та навіть могильних плит. Що ж, тут також потрібно попрацювати: за допомогою місцевої влади перебрати ці завали та огорожі, щоб виокремити історичні та культові елементи. Я певен, що якраз десь тут знаходяться елементи хреста кошового Єрофеєва, більша частина якого знаходиться у нас в заповіднику.
Я показав Василю Івановичу два пагорби, що височать серед балки, яка потім переходить у велетенське урвище: місцевий краєзнавець С. Скрипка стверджував, що якраз у цій місцині і був похований кошовий Кость Гордієнко, і що саме тут знаходилося козацьке кладовище.
Зайшли на кладовище – доглянуте та охайне, а от старовинна його частина, саме там, де знаходяться декілька поховань кінця ХІХ століття, нажаль, заросле та занедбане.
8 червня 2016 року. Вівторок.
О 6 ранку нас розбудив дзвінок Михайла Павловича Левченка, який підʼїздив разом з козаками до с. Республіканць. Річ у тім, що на це свято гендиректор заповідника Остапенко Максим Анатолійович допоміг організувати виступ «Кінного театру» та козаків «Запорозької Січі», які вранці і прибули, виїхавши із Запоріжжя опівночі. Відразу ж ми встановили наконечник списа на памʼятнику, який, отримавши втрачений елемент, набув смислової довершеності.
О 10 годині розпочалося свято. Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих і померлих Героїв України. Біля хреста та памʼятника Кості Гордієнка відбувся молебень всіх християнських конфесій пам’яті кошового отамана, загиблим воїнам АТО, за мир та злагоду в Україні. Під постріли гармат відбулось покладання квітів до пам’ятних хрестів. Емоційно, лаконічно, патріотично та по-суті виступив Голова Херсонської обласної державної адміністрації А. А. Гордєєв, депутати Верховної Ради України та Херсонської обласної ради. Дуже доречно та по особливому патріотично прозвучала розповідь про написання саме тут, на Камʼянській Січі, «Конституції Пилипа Орлика», наголошено на величі та особливій історичній значимості постаті Кості Гордієнка, як в написанні Конституції, так і в історії козаччини та України.
Піднесено та хвилююче пройшла церемонія вручення паспортів громадян України 25-ти молодим українцям та нагородження військовиків, свої патріотичні пісні гостям заходу подарував одеський гурт «Друже музико!», відомий волонтерськими справами та гідною сьогодення життєвою позицією.
Особливим подарунком для всіх став виступ фольклорно-етнографічного кінного театру «Запорозькі козаки» та виступ Січових козаків історико-культурного комплексу «Запорозька Січ», які показали майстерність джигітовки та володіння козацькою зброєю, та провели майстер-клас для всіх, хто побажав хоч на мить відчути себе справжнім козаком. Учасники свята брали участь у гирьових змаганнях та куштували старовинні козацькі страви.
Сонце палило немилосердно, і хоча заздалегідь були виставленні намети та тенти, під якими можна було сховатися, дуже багато людей поринуло до води і ніжилися в прохолоді Дніпра – так що дуже доречні були наші старання по облаштуванню спуску до води.
Особливо хотілось би відмітити організацію свята, яка вдалась на славу – всі бажаючі запрошувалися до майдану перед Херсонською обласною держадміністрацією і безкоштовно доставлялися як на свято, так і після нього мали змогу повернутись до міста.
Попрощавшись з організаторами, десь о 14 годині, ми виїхали до Запоріжжя і біля 21 години були вже вдома, отримавши масу задоволення і від свята, і від усвідомлення значимості зробленого!
