Краєзнавці України роблять неабиякий внесок у справу виховання в громадян почуття національної самосвідомості, поваги до культури, мови, традицій українського народу. До краєзнавчого пошуку, осмислення маловідомих сторінок історії приєднуються як фахівці, так і аматори цієї справи. Мабуть, краєзнавців – аматорів у даному випадку краще назвати «любитель». Бо вони з любов’ю до справи витрачають свій час, статки  на пошук історичної істини та оприлюднення маловідомих сторінок історії. А для  України це не тільки сторінки, а цілі томи, бо історія упродовж багатьох століть використовувалась як інструмент пропаганди.

 Політика брехні, зброя, підкуп з російської сторони та цілий ряд зрад з української робили свою справу по нищенню  культурної спадщини багатомільйонного народу.  Тож  на сьогодні, роботи краєзнавцям України вдосталь. Не потрібно бути прибічником переписування історії: те, що відбулося, змінам не підлягає. Не закликаю створювати й якусь надуману проукраїнську історію. Достатньо переосмислити відомі факти і назвати події своїми іменами. 

Це проблема не окремого району чи містечка, а й усієї країни.  Саме тому, на VI (черговому) з’їзді Національної спілки краєзнавців України, що пройшов 23 січня 2016 року у місті Києві і на якому зібрались представники з усіх куточків України, було підтримано цей напрямок роботи і багатогранна робота краєзнавців, вельми  потрібна нашій  Державі, отримала новий поштовх і розвиток.

 Чверть століття ми живемо в незалежній країні і до цих пір продовжуємо повторювати нав’язані нам проросійські міфи, особливо це можна почути в краєзнавчих музеях під час проведення екскурсій.  Шкільній та студентській молоді вливають отруту в їхню свідомість, практично займаються злочинною діяльністю проти країни, в якій живуть. Щоб краще усвідомити, про що йдеться, як краєзнавець, наведу декілька проблемних прикладів, посилаючись на свій край, Ізюмщину, бо такі ж або подібні ситуації спостерігаються й в інших населених пунктах України.

 З історії проросійського часу нам відомо, що московіти захищали свою територію від татар. Хоча факти свідчать, що українців цим захистом було знищено значно більше, ніж татар. Діюча проросійська історія пояснює, що для захисту від татар будувалась «Білгородська лінія», потім «Ізюмська лінія», «Дніпровська лінія». Китайці, щоб захиститись, будували стіну, а тут навпаки – проводилось розширення лінії фронту оборони, якась антивійськова тактика. Доки ж ми будемо кривити душею і не озвучимо дійсність, що це було звичайне захоплення територій та людських ресурсів. Московіти заманювали до себе на службу українських козаків, щоб у подальшому використовувати їх для завоювань інших територій для своєї імперії. Відомий навіть російський вислів «Собіраниє зємєль русскіх», ця ж російська політика і тактика продовжується і сьогодні.

У грудні місяці 2016 року в Ізюмському краєзнавчому музеї  було помпезно виставлено  для показу Євангеліє, подароване місту Петром Першим  по закінченню Полтавської битви. За які ж заслуги українські козаки, що знаходилися на службі у московітів, були удостоєні такого дарунку від самого імператора? Вони практично майже не брали участі в Полтавській битві. Ізюмський полк був набраний з українських козаків, але не підтримав Мазепу в визвольній боротьбі від московітів, а чесно відсидівся в себе у фортеці під час битви, це було на руку Московії. Можливо, тоді й не вистачило саме Ізюмського полку Мазепі, щоб наше з вами життя пішло зовсім іншим шляхом. Мабуть, кожен українець, або людина не з рабською психологією розуміє, що цей царський дар дістався козакам саме за зраду Україні. Подібне історичне повторення другої лінії оборони  відбувається зараз під скромною назвою АТО. 

 Ще наведу один дуже важливий факт по датам заснувань міст та селищ в Україні. Місто Ізюм та деякі інші міста до сьогодні відзначають своє заснування від років захоплення їх нашим сусідом. Сьогодні, по темі заснувань існує безліч статей, доповідей, думок, але не має однозначного, спільно прийнятого визначення, щоб взяти як за правило при встановленні часу заснування міст і поселень.